Документальний фільм про Україну номіновано на «Оскар»

Картина «Будинок зі скалок» спільного виробництва України, Данії, Швеції та Фінляндії показує глядачам історію Лисичанського центру соціально-психологіної допомоги, у якому живуть діти, чия доля вирішується дорослими за його стінами. На момент зйомок, у 2019-2020 роках, у притулку жили діти та вихователі, за умов що лінія фронту проходить усього у 20 кілометрах від Лисичанська. Саме тоді, без сценарію та дублів, автори стрічки знімають життя дітей, які дружать, грають, розважають себе та головне — чекають на те, куди їх відравлять жити після притулку.

На сьогоднішній день місто майже повністю зруйноване. Ще у червні туди зайшли ворожі війська і вихованців притулку вивезли спочатку до Львова, звідти частину дітей евакуювали до Австрії. Частина працівників центру також виїхала з Лисичанська.

Засновниця фонду "Голоси дітей" Олена Розвадовська майже десять років опікувалась дітьми у прифронтових містах та селах Донбасу. Під час зйомок консультувала знімальну групу та коментувала певні моменти, які траплялись під час робочого процесу. Розповідає, що даний центр був тимчасовим притулком для дітей, чия доля вирішувалась за законом: якщо батьків позбавляли прав — дітям шукали прийомну сім'ю або відправляли до інтернату. У разі, коли ситуація у родині стабілізувалась — малечу відправляли додому.

Вихователі розповідали, що до 24 лютого 2022 року Лисичанський центр ніколи не пустував. Через війну, безробіття, шкідливі звички батьків діти змінювали один одного у центрі: коли одну забирали одразу привозили іншу.

          Другий режисер та лінійний продюсер стрічки Азад Сафаров ділиться моментом після показу фільму — головний герой фільму Коля завдяки участі у зйомках знайшов родину. Глядачем одного з перших показів фільму був представник місцевої адміністрації, який вирішив всиновити хлопця:

"На жаль, не часто дорослих дітей забирають в опіку. Частіше беруть маленьких. Коля - чудовий хлопчик. У фільмі видно, як у ньому борються ангели і демони — він і хуліган і турботливий брат. Я дуже сподіваюся, що колись ми побачимо цих дітей щасливим дорослими. Що вони виростуть у своїх прийомних родинах і стануть зовсім не такими, як їхні батьки"

Молодших брата і сестру Колі, яких забрали разом з хлопцем теж всиновили, але вони живуть у різних родинах.

Говорячи про процес зйомки, Азад розповідає, що дана кінострічка вдалась дуже важко з емоційного боку. У фільмі діти ведуть недитячі розмови про алкоголізм батьків, про напад тата з ножем, про дружбу. Вони говорять між собою, ніби не помічаючи камери поруч.

«Було важко чути історії, які розповідали діти. Наприклад, історії, коли дитина по телефону просить маму прийти на день народження. Мама обіцяє і не приходить. Дитина цілий день чекає на неї в коридорі.Просто не віриться, що люди можуть так вчинити зі своїми дітьми. Вони знають, що йде суд про позбавлення мами батьківських прав. Вони все знають і розуміють. Коли їм кажуть — ви їдете в санаторій, а насправді говорять про інтернат. Цих дітей не обдуриш"

Режисером фільму є данець Сімон Леренґ Вільмонт, який зняв ще одну стрічку про Україну — "Віддалений гавкіт собак", що увійшов до короткого списку Оскара у 2019 році.

Продюсували "Будинок зі скалок" в Україні Дар'я Бассель і Вікторія Хоменко від Moon Man. Частково зйомки профінансували держкіно, данський та шведський інститути кінематографії.

Фільм брав участь у 15 кінофестивалях. З п'яти привіз нагороди, у тому числі з фестивалю незалежного кіно Sundance.

Стрічка потрапила у номінацію найкращий документальний фільм Європейської кіноакадемії. Цю нагороду іноді називають європейським Оскаром.

Фільм "Будинок зі скалок" став адвокаційним для привернення уваги світу до проблем дітей через російську агресію і для боротьби з архаїчними радянськими інституціями - інтернатами, говорить продюсер.

Про те, чи отримає фільм Оскар, стане відомо 12 березня.

На церемонію нагородження до Лос-Анджелеса знімальна група відправиться на чолі з режисером Сімоном Вільмонтом. А ще на церемонію Оскар мають поїхати дві виховательки з Лисичанського притулку — Маргарита Бурлуцька та Ольга Тронова, які майже 30 років працюють у соціальній сфері. У фільмі видно, з якою турботою і ніжністю вони ставляться до дітей.